Совет молодых ученых ХНУ » Круглый стол » Специфіка української аспірантури

Специфіка української аспірантури

Автор: Baudolino, дата публикации: 21 ноября 2007. Просмотров: 4174, комментариев: 50
Вступне слово


Радий вітати усіх учасників відкритого засідання Ради молодих науковців, яке передбачає участь не лише членів Ради молодих науковців чи, ширше, науковців Харківського університету імені В. Н. Каразіна, але усіх, кому не байдужа доля науки в Україні.

Відкриваючи таку складну для обговорення тему, як проблема функціонування сучасної української аспірантури, я, з огляду не недостатність теоретичного знайомства з предметом, ризикую наразитися на жорстку і справедливу критику. Це відразу змушує мене говорити про практику, і то про практику власного досвіду.

Обережність, звичайно, потрібна й у виборі основних проблемних вузлів, навколо яких хотілося б організувати обговорення, і у формулюванні певних тез, які (можливо, дещо провокативно) хотілося б висунути й спробувати обґрунтувати.

1. Якість підготовки в українській аспірантурі була і залишається надалі порівняно невисокою (а в деяких випадках – катастрофічно низькою).

2. Попри активне обговорення проблеми (відповідні посилання можна наводити десятками, якщо не сотнями позицій) у низці авторитетних наукових, науково-популярних, публіцистичних тощо видань, проблемою майже ніхто серйозно не переймається й не намагається щось реально змінити.

3. Як не дивно, будь яке реформування системи аспірантури у більшості випадків не цікавить також самих аспірантів та їхніх наукових керівників.

15 лютого 2005 р. Рада молодих науковців на одному зі своїх засідань розглянула й попередньо ухвалила текст наступних пропозицій до Міністерства освіти і науки України щодо покращення системи підготовки аспірантів (http://rmn.110mb.com/old/pages/news/propoz.htm). Під час обговорення Пропозицій як на засіданні Ради, так і на форумі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (http://talk.univer.kharkov.ua/index.php?showtopic=99) значна частина учасників дискусії не лише скептично поставилася до можливості певним чином змінити систему підготовки аспірантів на краще, але й взагалі заперечувала необхідність такого реформування. Це мене спочатку дивувало, оскільки цю думку висловлювали аспіранти з достатньо високим рівнем підготовки і серйозним бажанням фахово займатися науковою діяльністю.

Втім, відповідь лежить на поверхні. Реформування аспірантури «насправді» не потрібне ані «сильним», ані «слабким» аспірантам.

Активні, самостійні, орієнтовані на наукову кар’єру молоді науковці здатні самостійно розвиватися, налагоджувати наукові контакти, здійснювати пошук необхідної наукової інформації тощо. Існуюча система їм у цьому не допомагає, але й не заважає: після виконання кількох ритуальних процедур аспіранта залишають сам на сам з дисертаційним дослідженням (у кращому випадку цей тет-а-тет «доповнює» серйозний науковий керівник і, ще рідше, певне наукове середовище, до якого не лише формально, але й реально належить аспірант і яке тією чи іншою мірою сприяє його саморозвитку (мова може йти про кафедру чи науково-дослідницький сектор)).

З іншого боку ті, кому аспірантура потрібна з інших, «ненаукових» причин, задоволені у своїх потребах аж ніяк не менше. Ті ж самі ритуальні процедури – і фактично гарантований захист на виході. Причому в кандидатському дипломі не буде вказано ані тему дослідження, ані вуз (НДІ, факультет, кафедру тощо, де відбувалася підготовка аспіранта (не плутати зі спеціалізованою радою, у якій відбувся захист)). Відповідно, на виході маємо чимало майбутніх кандидатів і навіть докторів, які не опанували елементарних речей, але претендують і отримують відповідну наукову ступінь і пов’язаний з нею соціальний статус.

Наслідки усього цього зрозумілі й вже не просто передбачувані, а й очевидні: стагнація й деградація української науки, розмивання «критеріїв науковості», падіння статусу науковця тощо. Причому, судячи з кількох скандальних випадків, інформація про які дійшла до широкого загалу, спроби захистити відверте «барахло» дедалі частіше здійснюються не лише у гуманітарних науках. Звідки все це виростає і до чого може призвести, думаю, зрозуміло.

Насамкінець зазначу, що навіть «сильні» аспіранти, попри всю свою активність і «просунутість», таки не отримують належної фахової підготовки за відведені державою три роки й будучи «переобтяженими» не лише дисертацією, але й низькою стипендією, відсутністю соціальних гарантій, необхідністю будь-що заробляти на прожиття і при цьому, до речі, витрачаючи час на самостійне опанування інколи елементарних речей, які б далися набагато легше й швидше якби відповідним чином викладалися в аспірантурі.

При цьому, як це завжди буває не лише у нашій країні, але й в усьому світі, порятунок потопаючих має стати справою рук самих потопаючих. Поки самі аспіранти не будуть активно вимагати реформувати систему, жоден чиновник не тільки не поворухне пальцем, але й не задумається над необхідністю реформ. А якщо під тиском якихось зовнішніх причин (скажімо, того ж таки горезвісного «Болонського процесу» in Ukrainian edition) реформи згори й почнуться, то, без належного спротиву відвертому маразму, вони лише погіршать ситуацію.

Відповідно, має скластися еволюційна ситуація, за якої аспіранти не захочуть навчатися в аспірантурі «по-старому», а освітянська влада усіх рівнів не зможе цю стару систему втримати й нав’язати.

Я не обмовився, саме еволюційна, а не революційна. Ситуація, у якій потрібно бути реалістами і саме через це вимагати неможливого.

Неможливого лише на перший погляд.


З огляду на вищезазначене метою проведення даного заходу є саме окреслення та обговорення принципово важливих проблем вдосконалення нинішньої системи української аспірантури.

До слова запрошуються усі, кому не байдуже майбутнє української науки, передусім ті, хто має певні пропозиції щодо вдосконалення підготовки аспірантів і молодих науковців чи, принаймні, може вказати на головні «проблемні моменти» сучасної підготовки молодих науковців в Україні.

Правильне усвідомлення проблеми – перший крок до її вирішення.

То ж чи задовольняє Вас аспірантура у вашому вузі?


Голова Ради молодих науковців
Харківського національного університету
ім. В.Н. Каразіна А.М. Домановський



Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Новости по теме

#11 (24 ноября 2007 05:39) Написал: Baudolino


Группа: Администратор
Регистрация: 25.09.2007
ICQ: 215666014
Одним словом (і, знов таки, попередньо), якщо прийняти пропозицію Fullerene про різні критерії оцінювання, то й дипломи мають бути різними. Диплом науковця і диплом викладача. Чи не так?

язва в душу нудно писать ноют пальцы
нелегкое дело все же писать Историю бросает в жар хотя на дворе зима и боязно и лампа выгорает
не помню кем сказано в скриптории холодно палец у меня ноет
Публикаций: 1415 | Комментариев: 123
   
#12 (24 ноября 2007 17:56) Написал: Fullerene


Группа: Администратор
Регистрация: 22.09.2007
ICQ: --
До речі, всі наші аспіранти-гуманітарії, яких я знаю, хочуть слухати додаткові курси під час аспірантської підготовки; а майже ніхто з природничих спеціальностей не хоче.
Ваші коментарі? fellow
Публикаций: 391 | Комментариев: 198
   
#13 (24 ноября 2007 22:31) Написал: Inish


Группа: Модератор
Регистрация: 27.09.2007
ICQ: --
Як аспірант-гуманітарій можу спробувати відповісти – як на мене, це дивне бажання слухати додаткові курси під час аспірантської підготовки принаймні на нашому (філософському) факультеті пояснюється не дуже й складно – враховуючи те, що лише на четвертому курсі ми отримали можливість обирати курси відповідно до власних наукових інтересів, спеціалізованої освіти не вистачає катастрофічно. Це стосовно бакалаврату, що вже й казати про магістратуру – десь з двадцяти трьох курсів, що ми їх прослухали, лише три курси були обрані нами самостійно, до того ж кожен з них був вдвічі менше стандартного лекційного курсу. Власне, їх і не могло бути більше, бо чомусь магістратура у більшості наших вузів – це два неповні, але надміру істеризовані напівсеместри, а не два роки навчання, як у Могилянці. Тож побачити на лекційних заняттях для студентів аспірантів не так вже й складно – враховуючи те, що програма постійно змінюється, просто цікаво іноді послухати щось нове, але я не впевнена, що варто говорити про якісь обов’язкові курси під час аспірантської підготовки. По-перше, якщо ти опрацьовуєш самостійно якусь тему, не зовсім зрозуміло, як тобі можуть допомогти у цьому якісь загальні лекції для аспірантів, що їх буде читати людина, котра у цій темі спеціалістом не є. По-друге, як здається, прослуховування курсів в аспірантурі дещо знижує пафос „активності” аспіранта – він слухняно сприймає інформацію, можливо, вона навіть буде дуже корисною для його подальшої самостійної роботи, та все ж таки чомусь здається, що аспірантура тим і відрізняється від отримання вищої освіти, що пріоритетним тут є не сприйняття та транслювання певної інформації, а продукування нового знання, інтегрування у певну наукову спільноту, не просто вміння „грати за правилами нашої системи освіти” – це, здається, або занадто безпорадна, або надміру цинічна позиція, що про неї казав Yevgen Kiosya (#2, 21 ноября 2007 20:05). Себто ми можемо та повинні усіма можливими засобами намагатися заретушувати а чи заповнити якісь лакуни у отриманій нами освіті, та це не є проблемою власне аспірантури. Тому й більш прийнятними тут здаються заходи, що сприяють формуванню певного публічного простору обговорення, наприклад, регулярні аспірантські семінари – не формальні поодинокі дійства на третьому році навчання, вже перед самим захистом, але семінари, у проведенні яких зацікавлені науковці з дуже близькими темами, спільним полем наукових інтересів, що вже мають певний рівень освіти та певні наукові здобутки. В нас зараз якраз починають проводити такі більш ніж корисні заходи, модератором та організатором яких є докторант (теж дуже корисне заняття для докторантури, як здається) – це зовсім інший формат.
Публикаций: 125 | Комментариев: 34
   
#14 (24 ноября 2007 23:07) Написал: Fullerene


Группа: Администратор
Регистрация: 22.09.2007
ICQ: --
Тобто, резюмуючи: час підготовки в аспірантурі є не часом навчання, а часом індивідуального творчо-наукового пошуку?


два роки навчання, як у Могилянці

З цього навчального закладу я б не брав приклад. Крім порівняно непоганого фінансування, там точно більше нічому заздрити.
Я взагалі не бачу проблеми у співвідношенні навчального часу при підготовці бакалавра та магістра; до того ж зв"язок між кількістю учбових тижнів і рівнем освіти далеко не лінійний, якщо взагалі є. Збільшити одне - зменшити інше. Подивитися та переробити навпаки. Це не має ніякого впливу на рівень освіти.

І наступне запитання до представників гуманітарних факультетів. Якщо рівень освіти, як було вами зазначено, низький, то звідки саме на цих факультетах таке скупчення аспірантів та докторантів?
Криза суспільства?
Публикаций: 391 | Комментариев: 198
   
#15 (24 ноября 2007 23:21) Написал: Inish


Группа: Модератор
Регистрация: 27.09.2007
ICQ: --
Цитата: Fullerene
Тобто, резюмуючи: час підготовки в аспірантурі є не часом навчання, а часом індивідуального творчо-наукового пошуку?

Здається, саме так. Зрозуміло, що має бути більш серйозна магістратура, але якщо аспірант не відчуває себе достатньо підготованим для самостійного дослідження, це не проблема наукового керівника чи кафедри.
Цитата: Fullerene

З цього навчального закладу я б не брав приклад. Крім порівняно непоганого фінансування, там точно більше нічому заздрити.

Можна ще позаздрити "Лабораторії наукового перекладу".
Цитата: Fullerene

Якщо рівень освіти, як було вами зазначено, низький, то звідки саме на цих факультетах таке скупчення аспірантів та докторантів?

Ніхто, здається, не казав про "низький" рівень освіти. Не знаю, як на інших факультетах, але в нас достатньо зрозуміло, що одного року для опанування у повному обсязі магістерської програми та написання серйозної роботи замало. Можливо, саме тому аспірантура і виконує таку подвійну функцію - з одного боку, віддає якусь освітянську заборгованість недостатньо самостійним дослідникам (тож, скільки боргів, стільки і аспірантів), з іншого, працює з тими, хто особливого піклування вже не потребує.
Публикаций: 125 | Комментариев: 34
   
#16 (24 ноября 2007 23:49) Написал: Fullerene


Группа: Администратор
Регистрация: 22.09.2007
ICQ: --
Ніхто, здається, не казав про "низький" рівень освіти


Себто ми можемо та повинні усіма можливими засобами намагатися заретушувати а чи заповнити якісь лакуни у отриманій нами освіті, та це не є проблемою власне аспірантури
Публикаций: 391 | Комментариев: 198
   
#17 (25 ноября 2007 07:56) Написал: Baudolino


Группа: Администратор
Регистрация: 25.09.2007
ICQ: 215666014
Наведу кілька міркувань, обумовлених низкою попередніх виступів. На жаль, не маю часу й змоги відповідним чином оформити цитати-посилання, але, з огляду на «надзвичайно» велику кількість учасників, думаю, не буде надто важко зрозуміти, кому саме і на які саме тези я відповідаю.


1. Пояснювати, чому гуманітаріям хочеться мати додаткові курси не буду. Як на мене, це добре зробила Inish. Крім того, у гуманітаріїв культура наукового спілкування, діалогу (полілогу) просто зобов’язана бути вищою (чого, на правду, не спостерігаємо). Гуманітарне знання потребує Іншого, слухача, опонента тощо.

2. Inish цілком вірно зазначає: «більш прийнятними тут здаються заходи, що сприяють формуванню певного публічного простору обговорення, наприклад, регулярні аспірантські семінари – не формальні поодинокі дійства на третьому році навчання, вже перед самим захистом, але семінари, у проведенні яких зацікавлені науковці з дуже близькими темами, спільним полем наукових інтересів, що вже мають певний рівень освіти та певні наукові здобутки». Мені здається, головною формою навчання в аспірантурі має бути саме науковий семінар. Себто є група з 5-10 аспірантів (а можна (і краще) з 3-4), є керівник, є проблематика, яку вони розробляють, є проблемні питання, доповіді аспірантів, дискусія, різного роду письмові роботи, які аспіранти пишуть, якими обмінюються і які обговорюють. Це можуть бути і реферативні огляди, і наукові розвідки, і анотації, і рецензії тощо. Це навчає правилам і культурі дискусії, написанню власних наукових робіт і обговоренню чужих тощо. Чи багато аспірантів наважуються написати рецензію? До надто багатьох (і то елементарних!) речей доводиться "доходити" смостійно, шляхом ”проб і помилок".

3. Звичайно, криза суспільства. Про це «просунутими» гуманітаріями написано і сказано вже стільки, що повторювати їх немає ні місця, ні часу, ні бажання. Наведу найближчим часом відповідну бібліографію.

4. Деякі речі з найпершої відповіді після вступу (авторка Viola) мене вкрай здивували. Це і офіційна плата за захист дисертації, яка різниться залежно від того, чи працює аспірант (пошукач) у вузі, і підтвердження наукового ступеня трирічною працею на повну ставку (працею де і на якій посаді?), і відсутністю дискусій на конференціях тощо. Чи то мені дуже щастить і я не знаю (не помічаю) чималої кількості проблем, чи то аспірантура в провінції (в даному разі у Слов’янському державному педагогічному університеті) це щось ще цікавіше, ніж аспірантура у нас.


Наостанок процитую:
Цитата: alikA
то чи не варто подумати над єдиним стандартом (вимогами) з підготовки аспірантів


язва в душу нудно писать ноют пальцы
нелегкое дело все же писать Историю бросает в жар хотя на дворе зима и боязно и лампа выгорает
не помню кем сказано в скриптории холодно палец у меня ноет
Публикаций: 1415 | Комментариев: 123
   
#18 (25 ноября 2007 08:57) Написал: Inish


Группа: Модератор
Регистрация: 27.09.2007
ICQ: --
Розумію, що ми трохи відійшли від теми, але хотілося б відповісти на репліку Fullerene (#14, 24 ноября 2007 23:07). Якщо, приміром, у певній группі одну людину цікавлять гносеологічні конотації піронізму, іншу концепти, що виникають на перехресті психоаналізу та герменевтичних штудій, ще когось відношення між економічними засадами медійний практик у visual studies чи постмарксизмі, зрозуміло, що у науковому плані потреби у прослухованні спеціалізованих курсів в них різні, але, повторюю, це, як здається, не є проблемою аспірантури. І "лакуни у отриманій намі освіти" є наслідком того, що ми просто вчимося разом в одній академічній группі за одним навчальним планом, який не може враховувати наукові інтереси кожного. Якщо ж кожен зайнятий лише своєю власною темою, не може й бути мови про наукову спільноту, необхідною умовою можливості існування якої є, насамперед, публічне обговорення та відкритість, що, в свою чергу, „навчає правилам і культурі дискусії, написанню власних наукових робіт і обговоренню чужих тощо”, як про те пише Baudolino (#17, 25 ноября 2007 07:56). Якщо цього немає, мова може йти тільки про продукування кадрів для інституцій, що надалі створення подібних спільнот активно блокуватимуть. Тобто ми можемо ще якось казати про те, що у отриманому нами дипломі не вистачає спеціальних курсів, що більше відповідають обраним нами темам, але ж не думаю, що тут слід робити загальний негативний висновок.
Щодо того, що „реформування системи аспірантури у більшості випадків не цікавить також самих аспірантів та їхніх наукових керівників”, як у Вступному слові зазначив Baudolino – чомусь спало на думку, що тут доречним було б також вислухати думку самих наукових керівників, просто цікаво, що вони очікують від аспірантів, які проблеми бачать у системі аспірантської підготовки. Бо ж кенотичне „It’s a PhD, not a Nobel Prize” може прочитуватися по-різному – перший варіянт можна умовно окреслиті як „народжений повзати справжнім дослідником бути не може”, а другий як – „зроби все, що від тебе залежить, за ці три роки, а там що буде, то буде, може й NP”. Про єдиний стандарт ще треба подумати, поки що не зовсім зрозуміло.. Стандарт підготовки а чи критерії оцінювання дисертаційних досліджень?
Публикаций: 125 | Комментариев: 34
   
#19 (25 ноября 2007 12:37) Написал: Fullerene


Группа: Администратор
Регистрация: 22.09.2007
ICQ: --
Ясно. А наші ото атоми та молекули повиучують, та й ну дисертації штампувати. smile
Публикаций: 391 | Комментариев: 198
   
#20 (26 ноября 2007 06:10) Написал: Baudolino


Группа: Администратор
Регистрация: 25.09.2007
ICQ: 215666014
Наразі наведу кілька цитат з різних публікацій, уміщених в останній «Україні Модерній».

Mutatis mutandis наведені цитати повторюють сказане усіма нами вище (чи, швидше, ми повторюємо їх?). Одним словом, «різні науковці незалежно один від одного дійшли подібних чи навіть, сказати б, ідентичних висновків». winked

З огляду на те, що цитувати буду дописи з одного збірника, то зазначу спочатку його повний бібліографічний опис і надалі вказуватиму тільки назву публікації й позначуватиму цитовану сторінку.

Україна Модерна. Стандарти науки і академічне середовище. – Число 12 (1). – Київ; Львів: Критика, 2007.

Іванчак Войцех. Дискусії навколо моделі наукової кар’єри в Польщі. – С. 60.


«... при масовому наборі на докторантські студії волею обставин ми зіткнемося зі значною диференціацією рівня вступників. Були вже висловлені конкретні пропозиції, аби в цій ситуації запровадити два паралельні напрямки. (Далі чітко говориться про те, про що на нашому круглому столі писав Fullerene (#4, 22 ноября 2007 18:11; #6, 22 ноября 2007 21:00) – А. Д., Baudolino). Перший – науковий, призначений для осіб, які зможуть продовжити наукову роботу після здобуття докторського ступеня. Тому критерії зарахування мають бути суворіші, аби виокремити групу найкращих випускників магістерських студій, осіб, що мають науково-дослідницькі зацікавлення. Другий напрямок мА в би професійний профіль і давав би шанс усім, хто прагне продовжити навчання на ІІІ ступені. Вступникам варто було б забезпечити можливість проходити стажування у фірмах і на підприємствах із тим, аби підготувати їх до виконання нових суспільних ролей практично (з відповідними змінами, долаштовуючи цю тезу до нашого обговорення, мова має йти про педагогічну практику – А. Д., Baudolino). На курсах другого типу необов’язкове здобуття докторського ступеня, адже дипломи обох типів студій не порівнювалися б (виділено мною: про це також вже було сказано (#11, 24 ноября 2007 05:39) – А. Д., Baudolino)».

Форум. Механізми контролю за якістю наукової продукції в Україні.

Ірина Єгорченко, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту математики НАН України. – С. 41.


«Як на мене, спочатку треба переходити до західної системи ґрунтовного формального навчання в аспірантурі, і неможливості захисту єдиної дисертації (доктора філософії) або першої (кандидата наук) без такого навчання. Зараз, на жаль, захищається чимало людей, які не мають якісної освіти за спеціяльности (наприклад, аспіранти з непедагогічних спеціяльностей з освітою педагогічного інституту, та й в університетах на завжди викладається «сучасна» наука).

Зараз ці аспіранти або здобувачі

язва в душу нудно писать ноют пальцы
нелегкое дело все же писать Историю бросает в жар хотя на дворе зима и боязно и лампа выгорает
не помню кем сказано в скриптории холодно палец у меня ноет
Публикаций: 1415 | Комментариев: 123
   
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии в данной новости.