Совет молодых ученых ХНУ » Круглый стол » Специфіка української аспірантури

Специфіка української аспірантури

Автор: Baudolino, дата публикации: 21 ноября 2007. Просмотров: 4169, комментариев: 50
Вступне слово


Радий вітати усіх учасників відкритого засідання Ради молодих науковців, яке передбачає участь не лише членів Ради молодих науковців чи, ширше, науковців Харківського університету імені В. Н. Каразіна, але усіх, кому не байдужа доля науки в Україні.

Відкриваючи таку складну для обговорення тему, як проблема функціонування сучасної української аспірантури, я, з огляду не недостатність теоретичного знайомства з предметом, ризикую наразитися на жорстку і справедливу критику. Це відразу змушує мене говорити про практику, і то про практику власного досвіду.

Обережність, звичайно, потрібна й у виборі основних проблемних вузлів, навколо яких хотілося б організувати обговорення, і у формулюванні певних тез, які (можливо, дещо провокативно) хотілося б висунути й спробувати обґрунтувати.

1. Якість підготовки в українській аспірантурі була і залишається надалі порівняно невисокою (а в деяких випадках – катастрофічно низькою).

2. Попри активне обговорення проблеми (відповідні посилання можна наводити десятками, якщо не сотнями позицій) у низці авторитетних наукових, науково-популярних, публіцистичних тощо видань, проблемою майже ніхто серйозно не переймається й не намагається щось реально змінити.

3. Як не дивно, будь яке реформування системи аспірантури у більшості випадків не цікавить також самих аспірантів та їхніх наукових керівників.

15 лютого 2005 р. Рада молодих науковців на одному зі своїх засідань розглянула й попередньо ухвалила текст наступних пропозицій до Міністерства освіти і науки України щодо покращення системи підготовки аспірантів (http://rmn.110mb.com/old/pages/news/propoz.htm). Під час обговорення Пропозицій як на засіданні Ради, так і на форумі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (http://talk.univer.kharkov.ua/index.php?showtopic=99) значна частина учасників дискусії не лише скептично поставилася до можливості певним чином змінити систему підготовки аспірантів на краще, але й взагалі заперечувала необхідність такого реформування. Це мене спочатку дивувало, оскільки цю думку висловлювали аспіранти з достатньо високим рівнем підготовки і серйозним бажанням фахово займатися науковою діяльністю.

Втім, відповідь лежить на поверхні. Реформування аспірантури «насправді» не потрібне ані «сильним», ані «слабким» аспірантам.

Активні, самостійні, орієнтовані на наукову кар’єру молоді науковці здатні самостійно розвиватися, налагоджувати наукові контакти, здійснювати пошук необхідної наукової інформації тощо. Існуюча система їм у цьому не допомагає, але й не заважає: після виконання кількох ритуальних процедур аспіранта залишають сам на сам з дисертаційним дослідженням (у кращому випадку цей тет-а-тет «доповнює» серйозний науковий керівник і, ще рідше, певне наукове середовище, до якого не лише формально, але й реально належить аспірант і яке тією чи іншою мірою сприяє його саморозвитку (мова може йти про кафедру чи науково-дослідницький сектор)).

З іншого боку ті, кому аспірантура потрібна з інших, «ненаукових» причин, задоволені у своїх потребах аж ніяк не менше. Ті ж самі ритуальні процедури – і фактично гарантований захист на виході. Причому в кандидатському дипломі не буде вказано ані тему дослідження, ані вуз (НДІ, факультет, кафедру тощо, де відбувалася підготовка аспіранта (не плутати зі спеціалізованою радою, у якій відбувся захист)). Відповідно, на виході маємо чимало майбутніх кандидатів і навіть докторів, які не опанували елементарних речей, але претендують і отримують відповідну наукову ступінь і пов’язаний з нею соціальний статус.

Наслідки усього цього зрозумілі й вже не просто передбачувані, а й очевидні: стагнація й деградація української науки, розмивання «критеріїв науковості», падіння статусу науковця тощо. Причому, судячи з кількох скандальних випадків, інформація про які дійшла до широкого загалу, спроби захистити відверте «барахло» дедалі частіше здійснюються не лише у гуманітарних науках. Звідки все це виростає і до чого може призвести, думаю, зрозуміло.

Насамкінець зазначу, що навіть «сильні» аспіранти, попри всю свою активність і «просунутість», таки не отримують належної фахової підготовки за відведені державою три роки й будучи «переобтяженими» не лише дисертацією, але й низькою стипендією, відсутністю соціальних гарантій, необхідністю будь-що заробляти на прожиття і при цьому, до речі, витрачаючи час на самостійне опанування інколи елементарних речей, які б далися набагато легше й швидше якби відповідним чином викладалися в аспірантурі.

При цьому, як це завжди буває не лише у нашій країні, але й в усьому світі, порятунок потопаючих має стати справою рук самих потопаючих. Поки самі аспіранти не будуть активно вимагати реформувати систему, жоден чиновник не тільки не поворухне пальцем, але й не задумається над необхідністю реформ. А якщо під тиском якихось зовнішніх причин (скажімо, того ж таки горезвісного «Болонського процесу» in Ukrainian edition) реформи згори й почнуться, то, без належного спротиву відвертому маразму, вони лише погіршать ситуацію.

Відповідно, має скластися еволюційна ситуація, за якої аспіранти не захочуть навчатися в аспірантурі «по-старому», а освітянська влада усіх рівнів не зможе цю стару систему втримати й нав’язати.

Я не обмовився, саме еволюційна, а не революційна. Ситуація, у якій потрібно бути реалістами і саме через це вимагати неможливого.

Неможливого лише на перший погляд.


З огляду на вищезазначене метою проведення даного заходу є саме окреслення та обговорення принципово важливих проблем вдосконалення нинішньої системи української аспірантури.

До слова запрошуються усі, кому не байдуже майбутнє української науки, передусім ті, хто має певні пропозиції щодо вдосконалення підготовки аспірантів і молодих науковців чи, принаймні, може вказати на головні «проблемні моменти» сучасної підготовки молодих науковців в Україні.

Правильне усвідомлення проблеми – перший крок до її вирішення.

То ж чи задовольняє Вас аспірантура у вашому вузі?


Голова Ради молодих науковців
Харківського національного університету
ім. В.Н. Каразіна А.М. Домановський



Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Новости по теме

#1 (21 ноября 2007 18:32) Написал: Viola


Группа: Член Совета
Регистрация: 21.11.2007
ICQ: --
Доброго вечора, шановний Андрію Миколайовичу! Як аспірантка Слов'янського державного пед. університету зі спеціальності Загальне мовознавство, відверто кажу: аспірантура у моєму вузі мене не задовольняє, як і система навчання в аспірантурі взагалі. Мені не зрозуміло, чому держава не забезпечує гідну стипендію. Аспіранти (особливо це стосується чоловіків) повинні робити вибір між навчанням в аспірантурі та можливістю мати сім'ю. Схема типу "навчання+додатковий заробіток" не найкращим чином впливає на якість написання дисертаційного дослідження (найчастіше у таких випадках мова про дослідження взагалі не ведеться, а дисертації нагадують реферативну роботу студента-першокурсника). Якщо деякі аспіранти наважуються на створення сімей, то про дітей можна забути до закінчення аспірантури, гідного матеріального забезпечення сім'ї, стабільного заробітку тощо. Питання до влади: чому перед молодими людьми повинен стояти вибір "Наука чи сім'я"? Інший грошовий момент стосується захисту дисертації. Якщо аспірант не працює у вузі, захист буде коштувати йому значно більше, ніж тоді, коли він є викладачем вузу (йдеться про офіціну плату за захист дисертації). Але вуз (зокрема, наш вуз) не бере аспірантів ні як сумісників, ні до штату, пояснюючи це тим, що вони ще не захищені. (Звичайно, виключаємо випадки, коли вуз за тих чи інших обставин (легальних чи не зовсім) змушений взяти аспіранта на роботу). Замкнуте коло. Багато запитань викликає Угода, яка підписується між аспірантом та вузом. У ній зазначено, що за умов захисту дисертації вуз зобов'язується забезпечити аспіранта робочим місцем у даному вузі. Кожного року у нашому вузі зі спеціальності Загальне мовознавство захищається як мінімум один аспірант (минулого року - 2, цього року готується на захист 3). Як одна кафедра може забезпечити робочі місця такій кількості людей? Як правило, аспіранти отримують 0,25 ставки. При цьому треба врахувати, що для підтвердження наукового ступеня необхідно 3 роки відпрацювати на повну ставку. Чи є сенс взагалі захищати дисертацію?

Про якість дисертацій не хочеться й говорити. Захистить аспірант дисертацію чи ні вирішується не після написання роботи, а при вступі до аспірантури до того чи іншого керівника. Наукові конференції більше нагадують щось неприємно-обов'язкове, що треба пережити як тимчасовий жах. Ні про які наукові дискусії немає й мови. Кожен зайнятий лише собою та своєю темою. Все це більше нагадує видимість наукової діяльності, ніж саму діяльність. Створююється таке враження, що комусь дуже необхідно загнати нашу науку у глухий кут так, щоб вона вже й не мріяла колись стати на ноги.

З одного боку, просто необхідно посилити контроль (а краще сказати, створити його, бо на даний момент, здається, він відсутній) за якісюі та науковістю дисертаційних робіт. З іншого боку, необхідно створити систему матеріального стимулювання для дійсно талановитої та перспективної в науковому плані молоді
Публикаций: 0 | Комментариев: 5
   
#2 (21 ноября 2007 20:05) Написал: Yevgen Kiosya


Группа: Модератор
Регистрация: 5.11.2007
ICQ: --
Мне сложно говорить с уверенностью, т.к. я только недавно поступил в аспирантуру, но мне кажется, что в своём нынешнем виде она выполняет одну важную функцию - готовит к нашенской научной жизни, в которой всё также м-м-м... как бы это сказать... НЕрадужно.

Человек, не простоявший часов в бессмысленных очередях, не написавший сотни никому не нужных бумаг, не умеющий исполнять околонаучные ритуалы, за которыми ничего не стоит, вряд ли достигнет "просветления", необходимого для научной работы в украинских реалиях.

Что же до того, что в аспирантуре сложно чему-то научиться, то, как говорит мой научный руководитель, аспирантура проверяет не квалификацию человека в науке, не его компетентность и профессионализм, а умение играть по правилам нашей системы образования.
Пока правила игры таковы, никакой контроль не поможет.
Боле того, он может ещё и навредить.
ИМХО, чем больше у нас создают контролирующих инстанций, тем труднее становится работать.
Публикаций: 17 | Комментариев: 13
   
#3 (21 ноября 2007 22:45) Написал: Viola


Группа: Член Совета
Регистрация: 21.11.2007
ICQ: --
чем больше у нас создают контролирующих инстанций, тем труднее становится работать.


Конечно, создавать новые контролирующие инстанции - глупость неимоверная. Надо как-то мириться с тем, что уже создано. Но уберите из ныне функционирующих органов контроля коррупцию (понимаю, насколько утопично это звучит!) и контроль начнется сам собой. Ни одна комиссия за "просто так" не будет сидеть на защите откровенно бездарной диссертации.
И еще: а зачем нужны нашей науке такие специалисты, которые учатся только "игре по правилам нашей системы образования"? Пусть этот мир прогнется под нас!
Публикаций: 0 | Комментариев: 5
   
#4 (22 ноября 2007 18:11) Написал: Fullerene


Группа: Администратор
Регистрация: 22.09.2007
ICQ: --
Шановні учасники!

Поки ви розмірковуєте над положеннями, викладеними у перших виступах, я спробую спрямувати нашу дискусію у дещо більш конкретне русло. Як натякав у вступному слові пан голова, однаково можливими та за відповідних обставин рівноцінними є дві моделі підготовки дисертанта (аспіранта чи докторанта).

У рамках першої моделі існує самостійний науково(-педагогічний) кадр (дисертант-дослідник), що характеризується високим рівнем підготовки у відповідній галузі та у більшості випадків здатний повністю самостійно планувати та проводити наукові дослідження, а також вести педагогічну роботу. Аспірантура (докторантура) надає такому дисертанту наукового консультанта (scientific advisor), що має на меті ввести дисертанта у свою вузьку наукову сферу, допомогти налагодити низку необхідних наукових зв"язків, забезпечити матеріальною базою та консультувати з питань публікації наукових результатів та написання кваліфікаційної роботи. У даному випадку саме виконання серії взаємопов"язаних наукових досліджень та написання узагальнюючої роботи є квітесенцією підготовки.

Саме на такого дисертанта орієнтована сучасна українська система, в усякому разі протягом останніх 2.5 років підготовки, коли він залишається, як зазначив пан Андрій, сам-на-сам з дисертацією.

У рамках другої моделі, як нескладно здогадатися, існує дисертант-студент, що має прослухати певну кількіть спеціалізованих курсів, здати серію відповідних екзаменів, опанувати основні методи науково-пошукової роботи у своїй галузі, після чого на основі здобутих знань написати кваліфікаційну роботу та за результатами такої діяльності отримати науковий ступінь. У даному випадку визначаюча роль належить саме освітній констітуенті.

Зразу зазначу, що вказані моделі є як насправді рівноцінними, так і фактично взаємовиключаючими у тому сенсі, що їх одночасне поєднання на практиці під час підготовки дисертанта може бути лише на словах. Якщо мова йде про аспіранта як самостійного дослідника, що має достатню теоретичну та практичну підготовку у своїй вузькій галузі, то навчання його у класичному розумінні (як студента вузу) є недоречним. Це, звісно, не виключає можливість активної участі у додаткових загальних семінарах, школах, лекційних курсах тощо - усіх видах необов"язкової та неконтрольованої діяльності, спрямованої на самоосвіту. Якщо ж ми маємо справу з аспірантом-студентом, то, навпаки, говорити про його серйозну самостійну наукову діяльність також не маємо можливості, поки він не опанував відповідні курси.

То ж пропоную учасникам круглого столу висловитися стосовно власних преференцій стосовно окреслених моделей та шляху їх реалізації під час підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в Україні.
Публикаций: 391 | Комментариев: 198
   
#5 (22 ноября 2007 20:06) Написал: Yevgen Kiosya


Группа: Модератор
Регистрация: 5.11.2007
ICQ: --
Цитата: Fullerene
вказані моделі є як насправді рівноцінними, так і фактично взаємовиключаючими у тому сенсі, що їх одночасне поєднання на практиці під час підготовки дисертанта може бути лише на словах.


Применительно к каждому отдельно взятому диссертанту обе эти модели одновременно успешно применяться не могут - это факт.
Но ведь в аспирантуру идут разные люди, с разным уровнем подготовки и разной спецификой работы. Одних надо ещё учить и учить (как вот меня, например:-), а другим нужно только место и время для проведения исследований.
Так что система действует по принципу "и нашим и вашим".
Кто-то только учится двигать науку, кто-то уже двигает,
кто-то валяет дурака. Так или иначе, все чем-то заняты.

Хотелось бы, конечно, чтобы каждый диссертант мог самостоятельно выбирать, что ему нужно от аспирантуры, а что нет,
но ведь у нас подобного не удалось добиться
даже для большинства студентов.
Все слушают не то, что им нужно,
а то, что им могут и считают нужным прочесть.
Аналогично не получается, чтобы стоимость проезда в транспорте зависела от проеханного расстояния.
Где-то это реально, но у нас - пока нет.
Публикаций: 17 | Комментариев: 13
   
#6 (22 ноября 2007 21:00) Написал: Fullerene


Группа: Администратор
Регистрация: 22.09.2007
ICQ: --
Дело не в том, что одним нужны дополнительные курсы, а другим - возможность проведения научных исследований.

Указанные модели представляют собой именно парадигмы подготовки научных кадров. В первом случае ударение делается на научно-исследовательской деятельности зачастую в ущерб широте охвата предмета, а в другом - знакомству с достаточно широким кругом проблем, но с минимальным их исследованием.
И здесь уже мы понемногу подходим к делению диссертантов на "диссертантов-педагогов" и "диссертантов-ученых"...
Публикаций: 391 | Комментариев: 198
   
#7 (22 ноября 2007 22:33) Написал: alikA


Группа: Член Совета
Регистрация: 13.11.2007
ICQ: --
Як на мою думку, розмова має йти не про аспірантів-дослідників і аспірантів-халтурщиків, тому що кожен аспірант вибириє собі шлях сам, а саме про саму систему підготовки науковців.
Наскільки відомо, кожен вуз "сходить з розуму по свому", в одних багато різних заліків та екзаменів, які забирають багато часу, а в інших взагалі немає нічого, крім формальних звітів. то чи не варто подумати над єдиним стандартом (вимогами) з підготовки аспірантів.
Хоча, 99% йдуть в аспірантуру лише за науковим ступенем і ніяка наука тут не потрібна, більшість після захисту забувають навіть свою тему

гляньте статистику, в аспірантурі зараз ті, хто працює у вузах або хоче там бути
Публикаций: 0 | Комментариев: 1
   
#8 (23 ноября 2007 05:47) Написал: Baudolino


Группа: Администратор
Регистрация: 25.09.2007
ICQ: 215666014
Уточнююче запитання до Fullerene перед більш докладним розглядом низки проблем, піднятих учасниками круглого столу:

Як бути з оцінюванням результатів наукової діяльності двох виділених "рінозвидів" аспірантів (аспірантів-дослідників і аспірантів-педагогів)? (до речі, я не певен, що означення другої категорії обрано вірно).

Останнє число "України Модерної" (я анотував його у розділі "Видання") вийшло з промовистою назвою "Стандарти науки і академічне середовище". Відкриває його форум "Механізми контролю за якістю наукової продукції в Україні". То ж чи має бути так, що до одного "різновиду" аспірантів маємо реально одні вимоги, а до іншого - зовсім інші. Зрештою орієнтуємося на найгірші показники, найслабших, тим самим "знижуючи планку" все більше. Кожного разу і науковий керівник, і кафедра, і спец. рада з захисту, і, зрештою, ВАК переконують себе, що бувало й гірше, і не таке захищали, то ж навіщо ламати людині життя...

язва в душу нудно писать ноют пальцы
нелегкое дело все же писать Историю бросает в жар хотя на дворе зима и боязно и лампа выгорает
не помню кем сказано в скриптории холодно палец у меня ноет
Публикаций: 1415 | Комментариев: 123
   
#9 (23 ноября 2007 10:56) Написал: Fullerene


Группа: Администратор
Регистрация: 22.09.2007
ICQ: --
Як бути з оцінюванням результатів наукової діяльності двох виділених "рінозвидів" аспірантів

Не секрет, що у світі існує кілька систем підготовки аспірантів. Одні орієнтовані на розширення кругозору шляхом навчальної діяльності, а інші - на розвиток науково-пошукових навичок насамперед шляхом самоосвіти за індивідуальним планом.

Таким чином, і оцінювати аспірантів слід відповідно: перших за результатами складання іспитів та написання реферативної роботи з фаху, а других - за результатами науково-дослідної діяльності: публікаціях в наукових виданнях та написанням (а може, й без написання окремої) авторської роботи.

я не певен, що означення другої категорії обрано вірно

Звичайно. Давайте будемо говорити про наукові кадри широкої та вузької спеціалізації. Що від цього зміниться?
Публикаций: 391 | Комментариев: 198
   
#10 (23 ноября 2007 14:44) Написал: Baudolino


Группа: Администратор
Регистрация: 25.09.2007
ICQ: 215666014
Цитата: Fullerene
Звичайно. Давайте будемо говорити про наукові кадри широкої та вузької спеціалізації. Що від цього зміниться?


Науково-педагогічні та педагогічно-наукові...

А яким є досвід інших країн світу в цьому плані?

язва в душу нудно писать ноют пальцы
нелегкое дело все же писать Историю бросает в жар хотя на дворе зима и боязно и лампа выгорает
не помню кем сказано в скриптории холодно палец у меня ноет
Публикаций: 1415 | Комментариев: 123
   
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии в данной новости.